На написання цих рядків побудила мене остання бесіда (декілька днів назад) з бійцем ЗСУ – позивний "Шальной", цей боєць серьйозно налаштований після війни стати православним священником...
За час капеланського служіння на передовій не раз чув, як бійці неяковіло, але зібравшись з духом, запитували: "А чому на передовій немає православних священників-капеланів?" Вони дуже вдячні нам за наше служіння, але ж будучи відвертими (а на передовій люди такі), вони з сумом констатують, що дуже очікують саме священника в рясі, який їх підбадьорив би... Я звісно відповідаю, що такі є, що я знаю особисто деяких з них (прекрасних душепастирів)... Що їм важко залишити свої парафії і відправитися на фронт, бо погляд на устрій церкви та на поняття священства у них відрізняється від протестантів, тому їм складніше бути такими мобільними...
Але вони сприймають це більше як виправдання, ніж пояснення...
Дійсно, згідно з інформацією від Міністерства Оборони найактивнішими в капеланському служінні виявилися протестантські та греко-католицькі священники, неочікувано малу активність проявили священники УПЦ КП...
Під час війни я отримав розчарування у 2ух (неочікуваних для мене та й для багатьох) напрямках... Перше, невиправдано малий відсоток серед захисників Вітчизни представників Західної України... Більшість з них, під час останніх мобілізацій, повтікало за кордон "на заробітки", в т.ч. не мало і в Росію (до країни – агресора). Тому на передовій переважно ви почуєте російську мову та представників Сходу, Центру й Півдня України... Друге розчарування – це дуже малий відсоток представників УПЦ КП на передовій... Саме ця Церква в своїй риториці робить великий наголос на патріотизмі й любові до України (за що їм подяка й уклін), саме ця Церква викриває плани північного сусіда по поневоленю України в т.ч. і через церковні структури УПЦ (МП), але практична участь в допомозі фронту невиправдано мала по відношенню до декларативної частини цієї Церкви та по відношенню до кількості представників інших конфесій на передовій...
Впевнений, що 1 % священиків УПЦ КП (від усієї кількості існуючих), саме 1%, задовільнив би "з головою" (хоча б у розрізі присутності на всьому фронту) духовні потреби військовослужбовців...
Саме православні священники користуються у бійців довірою, вони (священники) мають великий вотум довіри й мають фору перед служителями з інших конфесій! Коли я розмовляю з бійцями то чую від них, що їм багато від православного священника не потрібно... Ніхто з них не сказав, що хотів би почути чудову проповідь проголошену батюшкою, якусь особливу програму чи отримати хорошу гуманітарну допомогу (в чому вправляємося ми-протестанти)... Ні, вони говорять просто (з розмови з Шальним): "О, як чудово було б, якби ось тут по селищу Водяне пройшов по вулиці батюшка у рясі й поспілкувався б з бійцями"... Їм потрібно не багато... Просто в бути в рясі, просто поспілкуватися...
Хоч бери самому одягай ту рясу...
Браття – православні священники, не зволікайте, кидайте все й мерщій на передову! Вас там чекають, вас там дуже чекають! Виправдайте очікування багатьох бійців!..
Щодо протестантів (враховуючи їх потенціал), то я їх участтю не задоволений ще більше... Самі активні з них роблять подвиги й доходять аж до... фейсбуку... А вам потрібно бути далі – на фронті!
Хай Бог благословить нас усіх на Його працю в цей відповідальний час!!!
Хто хоче долучитися до "Капеланського служіння війську" – пишіть!
Igor Plokhoy
