Кров маккавейських мучеників як поштовх до національно-визвольного повстання

Сьогодні 14 серпня Православна та Католицька Церква вшановує пам'ять святих мучеників семи братів Макавеїв, їхньої матері Соломії, а також їхнього духовного наставника Єлеазара.

Що це за мученики? Чому саме події згадувані під час цього свята є надихаючими для всіх християн, які з вірою в Бога відстоюють справедливість на цій грішній землі, зокрема ведуть національно-визвольну боротьбу?

Згадаємо історію життя та смерті вищезгаданих святих та історичний контекст в якому вони звершували подвиг віри. Після завоювань Олександра Македонського майже весь відомий світ став під владу завойовника, а після його смерті під владу його воєначальників. Отже, в ІІ столітті до Р.Х. євреї перебували під пануванням грецьких окупантів. В цей час особливо жорстоко Сирійський цар Антіох Епіфан (під протекторатом якого знаходилася тогочасна Юдея) пригноблював народ, який мав віру в Єдиного Живого Бога. Він захопив Єрусалим, вбив 80 тис. люду й 40 тис. забрав у полон, осквернив Храм Божий, встановив там язичницькі ідоли (зокрема статую Зевса) та відмінив будь-яке поклоніння Істинному Богу. Тих, хто хоч якось проявляли свою віру в Господа, окупаційні війська жорстоко переслідували, мучили та страчували. Крім того загарбники викорінювали з народу все, що було пов'язане з національною самоідентифікацією! Забороняли вживати рідну мову, примушуючи всіх спілкуватися мовою агресора! Нищили національну культуру, скрізь вводилися грецькі звичаї: театр, олімпійські ігри, присвячені еллінським богам, і, звісно ж, релігія, а саме – язичництво.

Багато людей з поневоленого народу пішли на компроміс з окупантами та підкорялися їх нищівному для нації тиску... Але не всі!
Знаходилися ті, хто твердо стояв у вірі в Бога та виступав проти несправедливості. Серед них були й сім братів Макавеїв, їхня мати Соломія, та їх духовний наставник Єлеазар. Вони виступили в 166 році до Р.Х. проти панування греків-язичників. Їх було схоплено, перед смерттю їх катували під тортурами вимагали зрікатися ідеї Божого володарювання нам ними та їх народом, але вони мужньо все перенесли, залишилися незламними перед загарбниками та вірними Богу й традиціям народу божого. Мученицька смерть Єлеазара, семи братів Маккавеїв та матері їх Соломії, пам’ять яких ми святкуємо сьогодні, описана у Другій книзі Макавеїв з 6 розділу 18 тексту до 7 розділу 42 тексту (рекомендую перечитати це першоджерело). 

А ось, як ці події переказує нам житіє святих:

“Святий Єлеазар був старозавітним священиком, дев'яностолітнім старцем, у якому все, навіть сиве волосся і лагідна поведінка, говорили про його чесноти. Гонителі юдеїв вважали, що якщо їм вдасться зламати Єлеазара, то за його прикладом підуть усі інші євреї. Спочатку вони намагалися підкупити його грошима, а потім - залякати погрозами та примусити насиллям, але Єлеазар стояв непохитно у своїй вірі.

Деякі погани, а також юдейські відступники зі співчуття до праведного старця почали намовляти його, щоб він сказав принести собі дозволене м'ясо до їди, а перед людьми вдавав, що їсть заборонену свинину. Але він відповів спокусникам, що ніколи цього не зробить, щоб не не бути спокусою для молоді та не наразити себе на гріх і Божу кару.Розлючені погани взяли його на муки: Єлеазара немилосердно били, а він щиро молився: "Господи, твоє священне світло доходить до найпотаємніших глибин наших сердець. Ти бачиш муку, яку я терплю, але моя душа радується, що може страждати за Твій закон із святої боязні до Тебе". З цими словами праведний чоловік віддав свою душу Богові, залишивши народові приклад мужності й чесноти. Таку ж мужність показали учні Святого Єлеазара - сім братів Маккавеїв: Авім, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алім и Маркел та їхня матір Соломонія. Вони були судимі в Антіохії царем Антіохом Єпіфаном, де, безстрашно визнавши себе послідовниками Істинного Бога, відмовилися принести жертву язичницьким богам. 

Старший із юнаків, який першим відповідав царю від імені всіх братів, був відданий жахливим катуванням на очах у решти братів і матері. Решту п'ять братів один за іншим зазнали тих же мук. Антіох запропонував Святій Соломонії схилити наймолодшого з братів до зречення, щоб їй залишився хоч останній син, проте мужня матір, навпаки, зміцнювала його в сповіданні Істинного Бога. Юнак рішуче відхилив спокуси царя і так само твердо переніс муки, як і його старші брати. Після смерті всіх дітей Свята Соломонія, стоячи над їх тілами, здійняла руки з вдячною молитвою Богові й померла.“

Плоди подвигу мучеників

Але подвиг Святих семи братів Маккавеїв надихнув священика Маттафію і його синів і інших незламних духом, які підняли повстання проти Антіоха Єпіфана, що тривало з 166 по 160 р. до н. е., і, з допомогою Божою, здобули перемогу, вигнавши окупантів з власної землі й очистивши Єрусалимський храм від ідолів. 

Короткий опис ходу національно-визвольної боротьби:

Особливу ревність у справі звільнення землі від поработителів проявив вже літній священник Бога Живого Маттафія. Разом зі своїми синами (яких було п"ятеро) він знищував язичницькі капища в юдейських містах. Війна Маккавеїв проти загарбників була партизанською. Початком повстання стало вбивство Маттафією єврея, який приніс жертву язичницьким ідолам на вівтарі, побудованому ворогами-греками. Після цього Маттафія з сім’єю втік у гори і незабаром об’єднав і очолив повстанські загони, що раніше діяли в Юдеї та Південній Самарії. Священик Маттафія, що став на чолі повсталих, заважав діяльності царської адміністрації, здійснював набіги на сусідні місцевості, руйнуючи вівтарі, караючи відступників від віри предків і євреїв, лояльних до нової окупаційної політики. Незабаром Маттафія помер, але помираючи, заповів свому старшому сину Юді продовжити священну справу й остаточно звільнити їх країну від ідолів та поневолювачів чужинців.

 Надихнувшись наказом батька, Юда Маккавй продовжив боротьбу, очоливши повстанців. Разом з побратимами він завдав декількох нищівних ударів військам агрессора Антиоха Єпіфана й звільнив Єрусалим й очистив Храм. Окупанти змушені були відійти та укласти перемир"я з юдеями, цього часу вмстачило, щоб передихнути та почати боротьбу з новою силою. Згодом Юда загинув, а національно-визвольну війну очолили інші його брати. Ця війна закінчилася Перемогою захисників нації! Юдея стала незалежною! А царя осквернителя спіткала безславна смерть! Історик Полібій стверджує, що він помер в стані божевілля, а тіло його заживо гнило й було поїдене червами, сморід від нього не дозволяв наблизитися до колись зверхньго й жорстокого "володаря світу"...

Все це свідчить про те, що сьогоднішня наша жертва, заради віри та народу, не буде даремною й, обов'язково, в майбутньому дасть плід, жертва призведе до майбутньої Перемоги в боротьбі!

Що значить “маккавей”?

Етимологія слова "маккавей" аж ніяк не пов"язана з українським словом "мак", як вважають деякі віруючі бабусі...“Маккавей” з єврейської можна перекласти, як “молот (на ворогів)”.

Спочатку це прізвисько отримав Іуда Маккавей з династії Хасмонеїв, який очолив повстання проти ярма сирійських греків. Пізніше воно стало застосовуватися до решти синів Маттафії, іудейського священика з роду Іоаріва: Іоанна, Симона, Елеазара та Йонатана, які теж брали активну участь у повстанні. Потім поширилося на всіх взагалі захисників і сповідників віри під час гонінь Антіоха Єпіфана. Ще задовго до початку національно-визвольної боротьби проти загарбників Господь прорік пророцтво про народ божий: "Ти Мій молот, знаряддя військове, тобою поб'ю Я народи, і тобою Я вигублю царства!" (Єремія 51:20). Це пророцтво виконувалося постійно, коли люд Божий змиряється перед Богом та протистоїть ворогу! Виконалося це пророцтво й під час боротьби Маккавеїв.

Іудеї теж встановили святкування в честь цих подій

Важливим результатом повстання під керівництвом Хасмонеїв вважається створення незалежної іудейської держави з центром у Єрусалимі та відновлення храмового богослужіння. На честь цієї події було встановлено восьмиденне свято під назвою Ханука (івр. «освячення»). На згадку про очищення (освячення) Храму маккавеями-хасмонеями. Династія Хасмонеїв правила Іудеєю (спочатку під контролем Сирії, потім незалежно) майже 120 років (з 152 по 37 до н. е.).

Безперервна боротьба за незалежність до її повного здобуття, як свідчення живого духу нації

Таким чином, євреї здобули незалежність від потужної імперії майже на 120 років! Але після цього прийшла інша імперія — Римська, й почалася нова національно-визвольна боротьба... Замість “молотів” (маккавеїв) на історичну арену в І столітті виходять зелоти (“ревнителі”) й теж на деякий час євреї стають вільними від самої потужної імперії всіх часів і народів, від римлян, але згодом перебування у волі було задушене окупантами... В ІІ столітті піднімається нове національно-визвольне повстання й знову на деякий час воля! Але імперія топить у крові здобуту свободу, проте повністю не перемагає... Всього через майже 18 столітть цей народ здобуває незалежність й може жити у своїй країні й служити Богу... Але це вже інші історії.

Антиімперський виступ Маккавеїв проти "грецького "мира", як приклад для інших вірних Богу

Приклад єврейських Маккавеїв є закликом до дії всім поневоленим народам та тим, хто кинув виклик системі цього світу, яка веде агресивну боротьбу проти всього здорового й святого... Така боротьба залишається актуальною й для сьогочасних християн України.  Приклад подвигу мучеників та борців за незалежність — Маккавеїв завжди надихав й український народ до вірності Богу та національно-визвольної боротьби. Прикладом цього може бути фрагмент проповіді митрополита Василя Липківського:

“Сьогоднішнє свято ми святкуємо, браття, в пам’ять семи братів мучеників Маковеїв і матері їх Соломії та учителя Елєазара. Ці святі мученики жили ще літ за сто п’ятдесят до Різдва Христового, походили з єврейського народу й нізащо не хотіли зрадити своєї рідної віри, коли поганський цар цього від них вимагав. За свою віру всі вони пішли на тяжкі муки. Братів Маковеїв поганський цар мучив перед очима їх матері та учителя, вимагав від них, щоб вони переконали своїх дітей, аби вони зреклись своєї віри і цим спасли своє життя. Але й матір Соломія й учитель Елєазар ще твердо підбадьорювали своїх дітей, щоб вони непохитно тримались віри своїх батьків і не боялись страждання і мук за неї......Це була велична й славна сторінка в історії єврейського народу перед Різдвом Христовим, що описана в т. зв. книгах Маковейських. Три сини священика Матафії: Юда, Йонатан і Симон, коли побачили велике знущання Сірійського царя Антіоха над єврейським народом, втекли в гори, кинули заклик до всіх, кому дорога віра й воля єврейського народу, щоб до них сходилися й утворили, беззавітно відданий визволенню свого народа, загін, подібний до наших колишніх Запорожців, і з малими силами, але міцною відвагою, кинулись на свого поневольника з великим і могутнім військом. Десятки літ провадилась ця боротьба, вона виявила величезну впертість і відвагу єврейських повстанців, які стали зватись загальним єврейським прізвищем «Маковеї», по нашому «молотки». Вони таки перемогли велику силу Сирійського царя, і хоч на короткий час здобули волю свому народові. Один з братів, Симон, (двох других забито на війні), став навіть царем і первосвящеником. Але з півночі насунулась темна непереможна сила римська та й покорила й знищила єврейську волю, а заступником вільних синів свого народу Маковеїв став, зрадник і прислужник римських царів, Ірод, за якого й народився Христос. 

Любі брати і сестри! Чи не помічаєте ви, що сторінка з історії єврейського народу, з якою зв’язане сьогоднішнє свято, дуже нагадує собою й добу визволення нашого народу з-під польської навали. Як колись у євреїв Юда Маковей, так і у нас Богдан Хмельницький з своїми синами підняв славне козацьке військо й з великою відвагою кинувся на визволення українського народу від польського панства, від унії з римським папою, став на боротьбу за волю й віру свого народу. І він на деякий час здобув волю для свого народу. Але насунула темна непереможна сила теж з півночі — сила московська та й покрила собою, знищила волю українського народу, а замість вільних гетьманів поставлені були зрадники, прислужники московського царя. Але московські хижаки уже й Христа не посоромились проголосити своїм помічником, підбили й Христову Церкву українського народу під свою владу, і Христос мусів від цих Іродів довго ховатися, поки у всій славі своїй не явився в наші дні для визволення нашої святої Церкви, а з нею й нашого рідного народу. 

Любе братерство! Сьогоднішнє свято підіймає перед нами ще одну яскраву, але й сумну сторінку нашої історії, коли за часів цариці Катерини вибухло велике повстання проти польського панства, що панувало ще тоді на Правобережжі України. В свято Маковея, в Медведівськім манастирі на Холодному яру, коло Чигирина, зібрались повстанці проти польського насилля — гайдамаки; освятили ножі й кинулись на визволення України; кров’ю і вогнем вони залили всю правобережну Україну, вже звільнили її від поневольників, але мусіли й самі загинути під навалою непереможних обставин, а ми — їх сини — на довго мусіли схилити свою шию під ярмо польського й московського панства, аж поки в наші дні силою і кров’ю простого народу не прийшло загальне визволення всіх поневолених.Браття! Боротьба за волю проти неволі — це природня подія життя людського. 

Але не мечем, не вогнем можна здобути повну й непереможну волю...  ...Тільки Христова наука, тільки Христова церква, що цю Божественну науку вводить у життя народів і перетворює це життя по заповітах любови й братерства — зможе дати всім вірним народам ту волю, яка вже не буде мати потреби обливатись кров’ю людей, бо вже раз на завжди полита Пречистою Кров’ю Розп’ятого на хресті Сина Божого."

Благослови Господи нас на ревність до виконання Слова 

Божого та на боротьбу

 з дияволом та його проявами зла, в тому числі, й агресію

 окупантів!

Слава Христу! Слава Україні!