Стрітення. Старець Симеон, як приклад істинного патріота-християнина

Стрітення

Сьогодні 15 лютого Свято Стрітення Господнього. Сутність свята полягає у тому, що Бог влаштував важливу зустріч старця Симеона, якому було обіцяно Духом Святим, що він не побачить смерти доти, поки не побачить Христа! Це сталося, коли Йосип та Марія разом з новонародженим Дитям Ісусом пішли до Єрусалимського Храму, щоб звершити необхідний, згідно Закону Божому, обряд очищення. В цей час, Господь Своїм Духом надихає Симеона піти до Храму.
Старець слухається й йде до Святого місця поклонитися Богу й там зустрічає Дитинку в Якому впізнає Христа-Спасителя! Симеон проголошує пророче слово про Христа й про свій перехід в потойбічне життя з благословенним спокоєм від Зустрічі!

Слово Боже говорить про цю подію у 2 розділі Євангелія від Луки:

²¹ Коли виповнилося вісім днів, щоб обрізати його, то назвали його Ісусом, як назвав його ангел ще перед тим, як зачався він у лоні. ²² І коли минули дні очищення, згідно із законом Мойсея, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, ²³ як то записано в Господнім законі: кожне немовля чоловічої статі, що відкриває лоно, назветься святим для Господа. ²⁴ І щоб скласти жертву, згідно зі сказаним у законі Господнім - дві горлиці або двоє голуб'ят. ²⁵ Був один чоловік у Єрусалимі на ім'я Семен, - людина праведна й побожна, що очікував утіхи Ізраїля; і Святий Дух був на ньому. ²⁶ І було йому звіщено Духом Святим, що не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього. ²⁷ І привів його дух до храму. Коли батьки внесли немовля Ісуса, щоб зробити з ним за законним звичаєм, ²⁸ він узяв його на руки, віддав хвалу Богові та й сказав: ²⁹ Нині відпускаєш твого раба, Владико, згідно з твоїм словом, - у мирі, ³⁰ бо мої очі побачили твоє Спасіння, ³¹ яке ти приготовив перед лицем усіх народів: ³² світло для просвіти поган і для слави народу твого Ізраїля. ³³ І його батько та мати дивувалися тим, що говорилося про нього. ³⁴ А Семен поблагословив їх і сказав до Марії, його матері: Ось лежить він - на падіння і піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання; ³⁵ а тобі самій душу прошиє меч, щоб відкрилися думки сердець багатьох. (Від Луки 2:21-35)
Звісно, що центральною постаттю у цій історії є Христос, навколо Нього розгортається пророцтво, блаженна радість Симеона та черговий подив Батьків Ісуса: Йосипа й Марії від почутого про їх Дитя. Але, я хотів би звернути увагу саме на Симеона.

Симеон

Він був дуже особливою людиною, один з найунікальніших й загадкових персонажів Біблії. Він отримав від Бога особливу милість! Господь дав йому свою обіцянку й виконав її. Це свідчить про те, як по особливому шанував Бог цього праведника. Він один з небагатьох, який пізнав в Ісусі Христа-Спасителя, ще до Його воскресіння, не всі апостоли можуть похвалитися такою духовною прозорливісттю, навіть після майже трьох з половиною років хождіння за Ним; Іван Хреститель, якого Христос характеризував, як найбільшого з пророків (Лук.7:28), сумнівався тому чи дійсно Ісус є обіцяним Месією (Лук.7:20). А Симеон був впевнений на 100%, що Немовля на руках бідних людей - Йосипа та Марії є Істинний Месія (Христос), який спасе його народ та увесь цілий світ!

Тому портрет Симеона є дуже цікавим й важливим для нас. В його портреті є багато рис, які слугують прикладом для наслідування... Це його побожність та праведність. Це й особливі стосунки зі Святим Духом. Це і його велика віра! Це і послух голосу Божому, якого він слухався завжди й ним керувався у своїх вчинках. Ці всі якості згадуються у цьому коротенькому уривку (наведеному вище Лук.2:25-35) - в якому описується цей праведник. Але, давайте звернемо увагу ще на важливу рису цієї божої людини.

"Був один чоловік у Єрусалимі на ім'я Семен, - людина праведна й побожна, що очікував утіхи Ізраїля; і Святий Дух був на ньому." (Лук.2:25)

У цьому тексті Святого Письма перелічені 4 характеристики Симеона: праведний, побожний, наповнений Духом Святим та очікуючий утіхи для Ізраїля.

Всі чотири риси є рисами духовної людини, якою був Симеон. Я хотів би звернути увагу на одну з чотирьох рис, цікаву характеристику: "очікував утіхи Ізраїля".

З своїм народом у серці

Як правило, люди більше думають про власне благо, про те щоб бути спасенним особисто... Особливо літні люди, які вже відчувають, що скоро попрощаються з земним життям, переймаються питанням власного спасіння... Але ми бачимо, що Симеон дбав не про своє майбуття (хоча він був впевнений в божому спасінні своєї душі), а про подальшу долю, про спасіння свого народу!!! Він бажав і чекав все своє життя, щоб був утішений не він особисто, а утішенний весь Ізраїль! Це дуже важлива риса людини по серцю Бога! Любити свій народ, як самого себе! Починати, звичайно, потрібно з ближнього (Лук.10:27), але полюбити й весь свій народ, як сукупність ближніх! Хто буде любити твій народ крім тебе - представника цього народу? Саме на тебе Бог покладає цю почесну місію любові. Ця місія може називатися світською мовою по різному, іноді: патріотизм чи християнський націоналізм, але важливо зрозуміти сутність цієї місії. Важливо побачити цей чіткий акцент, який Бог ставить на любові до свого власного народу представникам кожної окремо взятої нації на землі!

Деякі люди міркують поверхнево й вважають, що християни повинні одинаково любити всіх людей та всі народи! Це хибне твердження, яке не має підтвердження в Писанні.

Отже, перед нами постають важливі питання: чи мають бути християни космополітами? Чи потрібно бути патріотом рідної землі, народу? Чи потрібно бути націоналістом (не плутати з нацизмом, а охочих до цієї ганебної маніпуляції чимало)?

Давайте спробуємо знайти відповіді на ці питання у Слову Божому. 
Наприклад, той же Симеон, говорить, пророкуючи: "бо мої очі побачили твоє Спасіння, яке ти приготовив перед лицем усіх народів: світло для просвіти поган і для слави народу твого Ізраїля." (Лук.2:30-32). З одного боку, він радіє за спасіння всіх народів через явленого Месію, таке серце має бути у кожного християнина, з іншого боку, він виокремлює свій народ - Ізраїль й підкреслює прагнення до здобуття саме ним (Ізраїлем) спасіння та слави!

Таким чином, християнська модель патріотизму та націоналізму це - бажати спасіння всім народам землі, а, в першу чергу, дбати й прагнути спасіння свого народу! Любити всіх людей, а в першу чергу свого ближнього, рідних, народ!

Саме такий підхід мали Біблійні мужі, приклади деяких з них ми розглянемо нижче.

Отже, перше, розглянемо питання: чи може християнин любити усіх "однаково" зокрема усі народи, не маючи особливої, до болю у серці, любові до власного народу, тобто бути, умовно кажучи, "християнським космополітом"?

Християнин й космополітизм: чи сумісні речі?

Космополіт або людина світу, — людина, що

 ідентифікує себе більше за приналежністю 

до людства, аніж до окремого народу, нації.

Хибність й лукавість такої світоглядної позиції (космополітизму) доводить нам Святе Письмо. Візьмемо для прикладу 5 заповідь Декалогу (Десятислів'я). Там сказано: "Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!" (Вихід 20:12). Отже, відповідь на питання про "любити усіх однаково" - проста! Чи можемо любити однаково усіх літніх людей, поміж якими є й наші старенькі батьки? Можемо?.. Якщо можемо - то ми грішимо проти Бога, проти батьків, проти всього святого! Так навколо дуже багато старших людей, які потребують опіки й допомоги, деякі з них потребують її більше ніж твої рідні батьки, але чи значить це, що ти не будеш, в першу чергу любити своїх батьків, нехтувати їх потребами, заради більш нужденних чужих стариків? Нормальна людина, яка має сумління, тим більше, слухає Бога, так не буде робити! Вона спочатку задовольнить потреби своїх батьків, потім, по мірі можливості, буде допомагати й іншим. Звісно така людина любить інших літніх людей, але в першу чергу любить своїх!

Так само й з народом! Нас оточують сотні народів, деякі з цих народів живуть краще ніж рідний й деяким хочеться линути туди на чужину заради кращих можливостей; деякі народи знаходяться в більшій скруті ніж наш й, відповідно, потребують нашої допомоги... Все це зрозуміло, але де б ти не був: чи вдома, чи на чужині, ти не можеш зрікатися власного народу, як не можеш зрікатися власних батьків. Якщо Бог веде тебе допомагати іншим народам, чи брати краще у чужинців у тебе завжди потреби власного народу повинні стояти в пріоритеті! Якщо два народи будуть потерпати від війни твій та чужий, якому в першу чергу повинен допомагати ти, як християнин, як справжній син свого народу? Сподіваюся питання риторичне.

"Свій", "чужий" у Біблії

Йдемо далі... Деякі християни чомусь бояться розділяти людей на "свій" та "чужий"... Ця проблема добре іллюструється прикладом слідування п'ятій заповіді. Так це дійсність, реальність: деякі люди є своїми (батьки, родичі), а деякі люди є чужими батьками, родичами - так влаштований світ. До цих двох категорій людей "свій" та "чужий" повинно бути відповідне ставлення з точки зору Слова Божого. Яке саме? Відповідь проста: Любити потрібно усіх, але "своїх" у першу чергу!!! Не в другу, не в останню, не всіх однаково, без виключення, а виключно "своїх" в першу чергу!

"Якщо хто про своїх, а найбільше про домашніх не дбає, той зрікся віри і є ще гіршим від невірного." (1Тим.5:8)

Про кого потрібно дбати? Про СВОЇХ! 

В цих місцях Писання, Господь ідентифікує людей, як "своїх" та "чужих" по принципу спорідненості крові (домашні це найближчі  родичі)!!!

Свої - це твоя дружина (чоловік), діти, батьки, брати, сестри, родичі і т.д., а потім й цілий народ! Їх відповідно любити потрібно найбільше!

Батьків й народ не вибирають, це все дає нам Бог! А хто по своїй волі, по-волюнтариськи, намагається руйнувати Господом данні узи любові, той бунтар проти Бога, "лівак"...

І якщо ти християнин, при цьому є космополітом, то Слово Боже каже, що ти зрікся віри, гірше від невірного!!! Але як це? Такий християнин виглядає "духовно", він любить усіх одинаково, піднявся над "ганебними" категоріями розділу людства на "своїх" та "чужих", "просвітлений" вже не зрозуміло якого рівня, а Бог говорить: заблукав, як зрадник віри, гірший від невірного!

Чому так? Бо Бог ставить таких "гностиків" на свої місця, щоб ми не захоплювалися всяким вітром науки - за людською підступністю, за лукавством до хитрого блуду (Еф. 4:14).

Були вже такі намагання протистати заповідям Божим серед народу Ізраїля, які Христос Господь жорстко засудив!

"А Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене…

Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей.

Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь...

І сказав Він до них: Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання.

Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою, та: Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре.

А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів,

то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,

порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили." (Від Марка 7:6-13)

Слово Боже називає таких "духовних" філософів, а насправді жадібних й жорстоких людей, лицемірами, та тими, хто відкидає заповідь Божу!

Люди вважали, що вони люблять Бога, віддаючи "Йому" те, що їм належало віддати батькам, тобто думали, що можна любити Бога, не люблячи своїх батьків. Або, любити Бога, але не любити ближніх, не любити свій народ!

"Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?" (1 Івана 4:20)

Відповідно, як можна любити Бога, Якого не бачиш, не люблячи свій народ, який бачиш?

Бог бачить народ

Традиційні Церкви більше приділяють увагу питанням духовної просвіти (спасіння) народу в межах якого така помісна Церква несе служіння. Протестантські Церкви зосередженні більше на питаннях особистого спасіння окремо кожного індивідуума (принйамні, Церкви, які існують на пострадянському просторі).

Звісно, є біблійні категорії "особистості" та "народу"... Потрібно, відповідно до Слова, акцентувати увагу не лише на собі, а й на всій спільноті також!

«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.» (Матв. 28:19-20)

" через Якого ми одержали благодать i апостольство, щоб в iм’я Його пiдкоряти вiрi всi народи" (Рим.1:5)

 "і на ім’я Його уповатимуть народи." (Матв. 12:21)

З Божої перспективи потрібно бачити весь народ, дбати про спасіння всієї спільноти, проводити євангелізаційну роботу в масштабах усієї нації! Хто несе відповідальність за народи? Можливо в деяких випадках місіонери з інших країн, але в основній масі відповідальність за свій народ несе корінне населення, яке пізнало Христа.

Чи перестали існувати народи "у Христі"?

Деякі поборники свободи від любові до свого народу наводять місце Писання, де говориться: 

"Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!

Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!

А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці." (До Галатів 3:27-29). 

Слова "нема юдея, ні грека" деякі інтерпретують так, що ніби-то Бог знівелював поняття нації для тих, хто вірить у Нього... Зрозуміло, що це абсолютне невігластво, таке трактування не витримує ані найменшої критики! Тому що, якщо за такою логікою міркувати далі, читаючи Писання: "нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі", то виникає "закономірний" висновок, що у віруючого немає статі! Або він вільний вибирати яку хоче, або заперечувати будь-яку існуючу! Звісно й таке збочення вже є під назвою "ідеологія гендерної рівності" та т.п. Але це ж омана! Для віруючих у Христі до сих пір існує стать (своя й протилежна) й існує народ (свій й чужий). Сенс цих Слів Святого Письма полягає у тому, що всі люди не залежно від: статі (чоловіки й жінки), чи соціальної групи (раби й вільні (актуально для рабовласницького ладу, зараз ці групи називаються по іншому)), нації - є Авраамовим насінням та спадкоємцями вічних духовних благословінь! (Гал.3:29). Все і нічого більше. Здавалося б таке просте для розуміння Слово, як можуть перевернути богопротивники...

Слава Богу, що космополіти "християни", які урівнюють усі народи й не вирізняють свій народ в особливій любові перед іншими, мають подвійні стандарти у підходах! Бо як виглядала б їх послідовна позиція стосовно того, що у Христі не існує різниці між "своєю" дружиною й "чужою", тому усіх їх потрібно "любити однаково"! Сподіваюсь, хоч таке збочення таким мрійникам на думку ще не спало...

Про те що Божим людям не притаманний ніякий космополітизм свідчить багато прикладів з Слова Божого!

Декілька з них ми розглянемо. Для прикладу візьмемо найвиразніших представників як Старого так і Нового Заповітів.

Мойсей

Мойсей був духовним й політичним лідером єврейського народу. Народ, який він вів через пустелю, завдавав чимало проблем пророку, бунтував проти нього, дорікав постійно, ображав його не корився ні йому, ні Богу. Будь-яка звичайна людина на місці Мойсея зненавиділа б цей народ! Але це був не просто народ, це був його народ! Самоідентифікуй себе зі своїм народом! У Мойсея був не простий шлях до споріднення зі своєю нацією, про це нам оповідає книга Вихід, але він пройшов його й досяг високих результатів! 

Одного разу, коли євреї згрішили проти Бога й були в непокорі до слів Мойсея, він пішов на молитовну гору заступитися перед Богом за свій народ!

"І сказав Господь Мойсею: Я бачу народ цей, і ось, народ він — жорстокосердий; отже, залиш Ме­не, нехай запалає гнів Мій на них, і винищу їх, і породжу численний народ від тебе.  Але Мойсей став благати Господа, Бога свого, і сказав: нехай не розпалюється, Гос­по­ди, гнів Твій на народ Твій, який Ти вивів із землі Єгипетської силою ­ве­­ликою і рукою міцною,  щоб єгип­тяни не говорили: на погибель Він вивів їх, щоб убити їх у горах і ви­ни­­­щити їх з лиця землі; відверни полу­м’яний гнів Твій і відміни знищення­ народу Твого;  пом’яни Авраама, Ісаака й Ізраїля [Якова], рабів Твоїх, яким клявся Ти Собою, говорячи: примножуючи розмножу сíм’я ваше, як зірки небесні, і всю землю цю, про яку Я сказав, дам сімені вашому, і будуть володіти [нею] вічно. І відмінив Господь зло, про яке сказав, що наведе його на народ Свій.(Вихід 32:9-14)

"На другий день сказав Мойсей народу: ви зробили великий гріх; отже, я зійду до Господа, чи не загладжу гріха вашого. І повернувся Мойсей до Господа і сказав: о, [Господи!] народ цей зробив великий гріх: зробив собі золотого бога; прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав." (Вих.32:30-32)

Пророк заступається за свій народ, який так багато вчинив йому злого, й вмовляє Бога не знищувати їх. Більше того, Мойсей так любив свій народ, що готовий був за ради нього позбавитися не лише життя земного, а й життя вічного! Для Мойсея віра в потойбічне вічне життя не була пустим звуком, він прекрасно розумів про що говорить й не жартував з такими серйозними поняттями, як "життя вічне" "Книга Життя". Тобто він розумів, що в проханні перед Богом він ставить на кон незрівнянно більше ніж фізичне життя, заради спасіння братів по крові - євреїв. Чи можемо ми сучасні віруючі, дивлячись на такий приклад жертовності заради свого народу, не любити палко свою націю? Питання риторичне.

Павло

Апостол Павло був євреєм, але Бог послав його проповідувати іншим народам світу, які сповідували язичництво. Це мабуть самий "палкий" й послідовний критик юдаїзму, на відміну від апостола Петра, Якова, чи Варнави (Гал 2:11-16). Й його, мабуть, як нікого іншого, в першу чергу, можна назвати християнином, який має в серці всі народи світу й бажає їхнього спасіння! Але при цьому всьому, саме Павло розкриває свій християнський націоналізм - сильну любов до свого власного народу! Ця любов не лише більша від любові до чужих народів (а що він любив інші народи про це безперечно свідчить все його життя), але ця любов навіть більша від любові до свого життя й, власне, життя вічного з Богом!

Його позиція, як людини Божої, така ж, як і позиція Мойсея! Але транслюється ця позиція любові до свого народу вже в Новому Заповіті для християн!

"Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого,

що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого!

Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;

вони ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь." (До Римлян 9:1-5)

Павло, як і Мойсей, прекрасно розумів чим готовий пожертвувати ради своєї рідної йому за тілом нації! Служачи іншим народам, Павло завжди розумів й відчував той Богом закладений зв'язок між ним - сином свого народу й його братами по плоті! Павло, як і Мойсей, як і Симеон дбав не лише про власне благословенне майбуття, а переймався майбутнім свого народу, бо якщо не ці мужі, то хто б переймався ним? Якщо не ти, хто буде перейматися долею твого народу?

Будь істинним християнином, щирим патріотом, благословенним націоналістом!

Наслідуй приклади життя подвижників Божих!

Зі Святом Стрітення!

Ігор Плохой (друг Абат)

P.S.До теми: про патріотизм й націоналізм в українському контексті читай тут:

Християнський патріотизм та традиційний український націоналізм: чи велика різниця? (щоб уникнути спекуляцій й маніпуляцій по темі)