Чи може бути християнину притаманним гасло "Слава Україні!"???

Останнім часом серед українського народу виникло певне  патріотичне піднесення, що спричинило різні формаційні зрушення в суспільстві й, відповідно відобразилося не лише в нових моделях поведінки, діяльності, а й у фразеології. Так, зокрема, серед українського люду розповсюдилося привітання: «Слава Україні!» й відповідь на нього: «Героям Слава!». Зараз навіть є ініціатива уряду на державному рівні впровадити ці привітання, як офіційні у Збройних Силах України, зокрема. Повідомлення про це читайте ТУТ. 

Позитивно схвальне відношення більшості народу до такого славнозвісного привітання борців за волю українського народу, було сприйняте деякими віруючими християнами з побоюванням та насторожено, а деякими й вороже… В чому причина такої реакції? Та чи мають рацію християни, які не бажають виголошувати таке привітання?

Давайте спробуємо розглянути існуючі та можливі аргументи деяких християн стосовно упередженого відношення до таких привітань та проаналізувати ці побоювання з точки зору Святого Письма та формальної логіки.

Контраргумент: «Славу потрібно віддавати лише Богу й нікому іншому!»

Опираються християни для обґрунтування такого аргументу на місце Святого Письма з пророка Ісаї «Я Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам.» (Ісая 42:8)

Давайте уважно розглянемо про що йдеться в даному тексті Писання. В цьому тексті можна виділити 2 основні істини:

1.   Є Слава Божа, притаманна лише Йому!

2.   Саме цю Славу (як Бога) Господь не віддасть нікому (будь-яким ідолам, «божкам» і т.п.).

Давайте розглянемо більш ретельніше кожну виокремлену думку.

Істина №1. «Є Божа Слава, яка притаманна лише Йому.»

Тут декілька питань до нас:

А). Якщо існує Слава Божа (Слава Бога, як Бога), то чи значить це, що не існує інших «слав»???

Б). Якщо існують інші «слави», то чи повинні ми, як віруючі, віддавати їх тим, кому вони належать?

Давайте спробуємо знайти відповіді з Біблії на ці запитання.

Бог навчає, що є різні «слави», про це багато сказано в Писанні, але обмежимося деякими цитатами.

Апостол Павло вказує на різні види слави й ієрархічну залежність однієї «слави» від іншої (вказує на градації «слави»):

ü «Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним. Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, бо зоря від зорі відрізняється славою!» (1 до Коринтян 15:40,41)

Крім Слави Бога, слави об’єктів творіння фізичної природи, є й слава людей:

ü Слава, тих, хто чинить добро: «а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові.» (До Римлян 2:10)

ü Слава вірних учнів христових: «Бо ви наша слава та радість!» (1 до Солунян 2:20)

ü Слава богобоязнених людей та віруючого народу: «Слава всім богобійним Його, дітям Ізраїлевим, народові, що до Нього близький! Алілуя!» (Псалми 148:14) «Слава людині, що гнів покидає, а кожен глупак вибухає.» (Приповісті 20:3)

ü Чоловік – слава Бога, а жінка – слава чоловіка: «Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка чоловікові слава.» (1 до Коринтян 11:7)

ü Вказується в Біблії й слава правителів: «Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!» (Від Луки 12:27)

ü Звісно Біблія вказує, що є й слава народу! «вони ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці» (До Римлян 9:4)

Можна ще багато місць Святого Письма сюди додати, але, думаю, й цього огляду вистачить, щоб зробити висновок, що заяви про «належність «Слави» лише Одному Єдиному Богу й більше нікому» натягнуті, спекулятивні й виникають від поверхневого ознайомлення з текстами Біблії.

Висновок: Є багато різних «слав», які знаходяться в ієрархічному підпорядкуванню, відповідно, сама велика Слава у Бога!

Щоб краще зрозуміти суть речей пов’язаних зі «славою», звернемося до логіки та біблійних аналогій. В Євангелії сказано, що нам потрібно ЛЮБИТИ Бога. «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе.» (Від Луки 10:27). Але, люблячи Бога, ти ще повинен любити й ближнього! Більше того, Господь навчає, що потрібно ще й любити і ворога (Мат. 5:44)!!! А як можна одночасно любити й Бога, й ближнього, й ворога? Виявляється, що можна! Ці «любові» пов’язані між собою: без однієї (самої головної) не буде інших! Чи дозволить Бог, за логікою деяких християн, поділяти нашу любов до Нього з «конкуруючою» іншою нашою любов’ю до рідних нам людей, до ближніх, до ворогів? Звісно, що дозволить й навіть наполягатиме на цьому. Так, це різні «любові», але Бог не заперечує їх існування поряд з любов’ю до Себе! Єдине, що такі «любові» повинні бути в певній ієрархії. Більше всього любимо Бога, а потім домашніх своїх (див. Мат 10:37), а потім ворогів (див. 1Тим.5:8)… Ми любов віддаємо хоч і різну, але всім. Так само й зі «славою»! Є різні «слави» й в ієрархічному порядку ми віддаємо їх тим, кому вони належать по праву! Божу Славу – Богу, славу людську – людям, славу героїв – героям, славу держави – країні і т.п. Це абсолютно різні «слави», які Бог не заперечує! Він заперечує лише одне: це переплутати місцями «славу» й належність об’єкта до цієї «слави»! Тобто, якщо ми славу Божу віддаємо людині, чи державі – то це є гріх, саме на який вказує Бог в Своєму Слові! Це те саме, що переплутати «об’єктну» належність нашої «любові»: любити ближнього замість Бога, чи сусіда замість своєї дружини. Проти цього повстане Бог, бо це викривлення Його заповідей та збочення.

Отже, Слава Богу й Слава України – це різні «слави», які не є взаємовиключні, згідно Слова Божого!

Якщо мужі Божі, що писали Біблію під дією Духа Святого не заперечували належної слави у людей, у народу, у держави, у творіння, то як ми можемо це заперечувати? Питання риторичне.

Отже ми побачили, що є різні «слави», які не «конкурують» зі Славою Божою, а знаходяться в ієрархічній залежності від неї й доповнюють її! Бо за вченням Павла (див.1 Коринтян 15:40,41) Місяць лише віддзеркалює славу Сонця. Й слава Місяця полягає в тому, що він частково проявляє славу Сонця. Так само і з нашими «славами» на землі. Будь-яка земна «слава» будь-якого «об’єкту» можлива лише тоді, коли він буде віддзеркалювати з свого боку Славу Бога!

Тепер у цьому контексті більше, власне, про Славу України:

Народ, коли він схиляється перед Богом, чи проявляє Його певні Атрибути, як то любов до ближнього, повага Гідності людина (яка створена за подобою Бога), жага до правди та справедливості, боротьба проти зла в різних його проявах, демонструє деякі проміння Слави Божої тут на землі! Більше того, кожен народ має перед Богом відповідальність проявити Його Славу у той спосіб, який Господь Йому дає. Отже, ми, як представники певного народу, повинні пильнувати й не втрачати шанс щоб прославити й проявити Бога тим чи іншим способом у кожному історичному періоді! Наскільки вдасться це народам, настільки вони будуть віддзеркалювати Славу Бога! Ми знаємо, що всі істинні «слави» відходять від Бога, але й Бог розуміє, що віддзеркалення Його Слави у цьому темному гріховному світі, це складна робота й велика боротьба тих, хто цю славу здобуває, тому Він з тими, хто бореться за прояв Його Слави, готовий ділитися нею, як з окремими людьми так і з народами!

«Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.» (2 до Коринтян 3:18)

Ця істина про відображення Слави Господньої та преображення від одного ступеня «слави» до іншого більш високого ступеня «слави» стосується, як людей, так і народів.

Кожен народ не дивлячись на свої промахи перед Богом й духовні поразки, якщо бореться далі, якщо намагається проявляти атрибути Бога, буде мати свою властиву йому Славу – «Славу Народу (Нації)»! Більше того, для деяких поверхневих християн, які відкидають можливість проголошувати Славу Україні, повідомлю про таку річ – «Слава Україні» повинна увійти до самого святого місця, до Царства Небесного – Нового Єрусалиму, бо так визначив Господь наш Бог!

Про це говорить нам Він Сам:

«І місто не потребує ні сонця, ні місяця, щоб у ньому світили, тому що Божа слава освітила його, і світильником для нього є Агнець. І народи ходитимуть у його світлі, і царі землі принесуть свою славу до нього. І його брами не зачинятимуться вдень, а ночі там не буде. І принесуть до нього славу та честь народів. І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний в книзі життя Агнця.» (Об'явлення 21:23-27)

Біблія навчає, що до Нового Єрусалиму принесуть свою славу царі та принесуть свою славу та честь народи. Ту «славу», яку деякі віруючі вважають сумнівною, внесуть туди, куди «не ввійде ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний в книзі життя Агнця»!

Отже, потрібно не лише в гаслах декларувати Славу України (що абсолютно не суперечить Біблії), а примножувати ту Славу, бо цього очікує від нас Бог, Він вже для такої Слави приготував місце в Небесах! І відповідальність за таке примноження несуть віруючі в кожному народі, в Україні, зокрема!

Істина №2. «Господь Своєї Слави не віддасть нікому іншому!»

Тут питання до нас: Як ми можемо, в супереч з Божою Заповіддю, віддавати Його Славу іншим «об’єктам»?

Ми вже коротко торкнулися цього питання. Проблеми нема в проголошені слави Україні, бо вона має її (згідно Божого задуму), але проблема в тому, що хтось захоче присвоїти Славу Бога собі, або наділити нею будь-який об’єкт в т.ч. Україну. Це називається ідолопоклонство! Якщо я саме Славу Бога привласнюю, або надаю будь-чому, навіть самому високому й достойному, але не Богу, то я грішу проти Господа. Якщо, хтось любить чи славить, свою Батьківщину, народ, рідну матір чи батька, будь-яку людину чи явище, більше ніж Бога він язичник, ідолопоклонник, який створив кумира! «Бережіться від ідолів! Амінь.» (1 Івана 5:21) «Нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм. Не роби собі ідола» (Втор. 5:7,8)

Якщо хтось, проголошуючи Славу Україні, заперечує цим найвищу Славу Бога й Христа, той згрішає, поклоняється ідолу замість Самого Бога! А хто, поклоняється Господу й славить Його, при цьому розуміє, що є й інші «слави», кожна з яких знаходиться на своєму місці, той є цілісним християнином, який «віддає належне Богові – Богу, а кесареве – кесарю».

До речі, щоб ставити щось вище Самого Бога, для цього не обов’язково перед цим волати слово «слава!», наприклад: «Слава: багатству, ліні, страху!». Достатньо лише захоплюватися чимось більше ніж Самим Богом й ти - ідолопоклонник.

Можу сказати про власний досвід використання привітань в світському середовищі. (Серед віруючих я переважно вживаю привітання «Слава Ісусу Христу!»). Якщо я адресант (виголошую привітання першим), то часто, як в приватному спілкуванні, так і в публічних виступах, я слідую «правильній ієрархічній формі», я говорю: «Слава Ісусу Христу! Слава Україні!», а якщо я адресат вітання: «Слава Україні!», я відповідаю: «Богу Слава, героям Слава!». Але, знову ж таки, це не догматизм, роблю це при можливості, доречності й нагоді. Бо не у формі справа, а у розумінні своєї відповідальності перед Богом та народом України. Повторюся, хто скаже, що любить свою дружину, чи свою мати, чи дитину, але перед цією фразою не встигне заявити, що любить в першу чергу, Бога, не згрішить! Й ті, хто намагаються заперечувати привітання «Слава Україні», мабуть так і говорять про любов до своїх ближніх (без заяв, що в першу чергу люблять Бога), але ж Бог проти подвійних стандартів... Майте цілісний християнський світогляд.

Слава Ісусу Христу! Навіки Слава Богу! (В першу чергу)

Слава Україні! Героям слава! (У свою чергу після Бога)

Військовий капелан, друг Абат (Ігор Плохой)